Текст песни AT - Ой, верше мiй верше
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
|
Чим більше ми зупиняємось над питаннями соборності українського народу, тим більше виникає запитань, щодо того, який є зміст цієї соборності? Чи йдеться про соборність етнічних українських земель, чи достатньо формальних святкувань на майданах і площах 22 січня, для того, щоб ствердити цю соборність? А можливо, йдеться про соборність українського духу, який єдиний від степів Донбасу до Карпатських гір, який неможливо побороти жодною окупаційною владою, духовним та фізичним знищенням. Будь-який дух має мати свій прихисток, свій схрон, з якого його неможливо витравити чи задушити – таким місцем для українського духу є українська земля. Тому будь-яким зайдам завжди здавалося, що позбавивши українців рідної землі, вони позбавлять його духу спротиву та гідності, саме цим викликані численні депортації та переселення, що ініціювалися московською, польською, німецькою, комуністичною владою. В другій половині 18 сторіччя, коли відбулося приєднання України до Російської імперії, саме вільні козацькі землі стають об’єктом колонізаторської уваги царської влади. Волелюбний козацький дух, що століттями панував в степах Слобожанщини, який жив завдяки власній щаблі та плугові, треба було зламати, зробити слухняним та упослідженим. Тут виявилося недостатнім знищити Запорізьку Січ, забрати в козаків їхні землі, тому Катериною було ініційовано заселення «нічийних» земель українського степу. Так з’явилися тут численні іноземні підприємці та переселенці з усієї Європи, але найбільша перевага в роздачі земель віддавалася колишнім офіцерам царської армії, носіям великодержавних ідей і абсолютно чужим в своїй основі, місцевому населенню. Навіть охорону цих земель, на яких протягом століть стояли козацькі сторожі, було довірено сербським полкам царської армії. Масово закриваються козацькі школи, українці залишаються без освіти. З ініціативи тієї ж цариці Катерини, територія Галичини, Холмщини, Підляшшя, Буковини переходить до рук Австро-Угорської імперії, в обмін на визнання за Російською імперією права на Крим. Проходить практично 100 років, поки на цих землях з’являються національні осередки, причому перший такий осередок виник саме в Перемишлі, який нині належить Польщі. Саме така історична недоля зводила докупи українців з усіх земель. Таких різних. Таких схожих. Якщо для українців 19 століття на території під владою Австро-Угорщини основним центром українського життя була власна греко-католицька церква, то для України, окупованої Російською імперією, навіть церква не була джерелом ідентичності, оскільки була неукраїнською. Напередодні Першої Світової війни на півночі сучасної Донецької області вже набирає популярності український рух, особливо в районі Бахмуту (нинішній Артемівськ). Саме звідси походить славний рід Шаповалів, двох полковників армії УНР Миколи та Артема Шаповалів, одного з лідерів української еміграції, видатного соціолога Микити Шаповала. В цей час на землях під Австро-Угорською імперією тільки з’являються перші паростки державного мислення, починає розвиватися культурне та політичне життя. Але обидві імперії вже готуються до війни, в якій українців повернуть багнетами один проти іншого. Українська революція і проголошення Четвертого Універсалу про самостійність України, проголошення Соборності , а після того чергова окупація, а за нею слідом черговий розділ України між Польщею та комуністичною Росією. Серед географічних назв польсько-українського прикордоння можна не помітити маленького села Liskowate (Лісковате). Польські відомості про цю місцевість доволі скупі, єдине, що можна побачити на світлинах села – це старовинну греко-католицьку дерев’яну церкву Народження Непорочної Діви Марії, яка була збудована в 1832 році Іваном Раком та Василієм Тимчаком. Ця місцевість Бескид до другої половини 20 століття була заселена українським населенням, яке сповідувало греко-католицьку віру і споконвіку жило на цій землі. Зараз, про те, що тут жили українці, можуть розповісти хіба що затерті написи українською на церковних дзвонах, що лишилися на старих церквах і оповідання старих людей, що пам’ятають часи, коли ця земля належала лем
|
|
Чем больше мы останавливаемся над вопросами соборности украинского народа, тем больше возникает вопросов, относительно того, какой смысл этой соборности? Идет ли речь о соборности этнических украинских земель, достаточно формальных торжеств на площадях и площадях 22 января, для того, чтобы утвердить эту соборность? А возможно, речь идет о соборности украинского духа, единственный от степей Донбасса до Карпатских гор, который невозможно преодолеть ни одной оккупационной властью, духовным и физическим уничтожением. Любой дух имеет иметь свой приют, свой схрон, из которого его невозможно вытравить или задушить - таким местом для украинского духа является украинская земля. Поэтому любым захожим всегда казалось, что лишив украинский родной земли, они лишат его духа сопротивления и достоинства, именно этим вызваны многочисленные депортации и переселения, что инициировались московской, польской, немецкой, коммунистической властью. Во второй половине 18 века, когда произошло присоединение Украины к Российской империи, именно свободные казацкие земли становятся объектом колонизаторской внимания царской власти. Свободолюбивый казацкий дух, веками царило в степях Слобожанщины, который жил благодаря своей ступени и плуговые, надо было сломать, сделать послушным и униженным. Здесь оказалось недостаточным уничтожить Запорожскую Сечь, забрать у казаков их земли, так Екатериной было инициировано заселения «ничейных» земель украинской степи. Так появились здесь многочисленные иностранные предприниматели и переселенцы со всей Европы, но большое преимущество в раздаче земель отдавалось бывшим офицерам царской армии, носителям великодержавных идей и совершенно чужим в своей основе, местному населению. Даже охрану этих земель, на которых в течение веков стояли казацкие стражи, было доверено сербским полкам царской армии. Массово закрываются казацкие школы, украинцы остаются без образования. По инициативе той же царицы Екатерины, территория Галиции, Холмщины, Подляшья, Буковины переходит в руки Австро-Венгерской империи, в обмен на признание за Российской империей права на Крым. Проходит практически 100 лет, пока на этих землях появляются национальные ячейки, причем первый такой центр появился именно в Перемышле, который сейчас принадлежит Польше. Именно такая историческая судьба сводила вместе Украинские из всех стран. Таких разных. Таких похожих. Если для Украинской 19 века на территории под властью Австро-Венгрии основным центром украинской жизни была собственная греко-католическая церковь, то для Украины, оккупированной Российской империей, даже церковь не была источником идентичности, поскольку была неукраинской. Накануне Первой мировой войны на севере современной Донецкой области уже набирает популярность украинское движение, особенно в районе Бахмуту (нынешний Артемовск). Отсюда происходит славный род Шаповалов, двух полковников армии УНР Николая и Артема Шаповалов, одного из лидеров украинской эмиграции, выдающегося социолога Никиты Шаповала. В это время на землях под Австро-Венгерской империей только появляются первые ростки государственного мышления, начинает развиваться культурная и политическая жизнь. Но обе империи уже готовятся к войне, в которой украинский вернут штыками один против другого. Украинская революция и провозглашение Четвертого Универсала о независимости Украины, провозглашения Соборности, а после того очередная оккупация, а за ней очередной раздел Украины между Польшей и коммунистической Россией. Среди географических названий польско-украинского пограничья нельзя не заметить маленького села Liskowate (Лисковате). Польские сведения об этой местности довольно скупы, единственное, что можно увидеть на фотографиях села - это старинную греко-католическую деревянную церковь Рождение Непорочной Девы Марии, построенная в 1832 году Иваном Раком и Василием Тимчак. Эта местность Бескид ко второй половине 20 века была заселена украинским населением, исповедовало греко-католическую веру и испокон веков жили на этой земле. Сейчас о том, что здесь жили украинцы, могут рассказать разве что затертые надписи на украинском на церковных колоколах, которые остались на старых церквях и рассказы стариков, помнящих времена, когда эта земля принадлежала лем
