Текст песни Артём Лоик - Мені однаково
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
|
Минають дні, минають ночі, Минає літо, шелестить Пожовкле листя, гаснуть очі, Заснули думи, серце спить, І все заснуло, і не знаю, Чи я живу, чи доживаю, Чи так по світу волочусь, Бо вже не плачу й не сміюсь... Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні. Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині – Однаковісінько мені. В неволі виріс меж чужими, І, не оплаканий своїми, В неволі, плачучи, умру, І все з собою заберу, Малого сліду не покину На нашій славній Україні, На нашій – не своїй землі. І не пом'яне батько з сином, Не скаже синові: “Молись, Молися, сину: за Вкраїну Його замучили колись”. Мені однаково, чи буде Молитися ,той син,чи ні… Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять… Ох, не однаково мені. То так і я тепер пишу, Папір тілько, чорнило трачу... А перш! Єй-богу, не брешу! Згадаю що чи що набачу, То так утну, що аж заплачу. І ніби сам перелечу Хоч на годину на Вкраїну, На неї гляну, подивлюсь, Минають дні, минають ночі, Минає літо, шелестить Пожовкле листя, гаснуть очі, Заснули думи, серце спить, І все заснуло, і не знаю, Чи я живу, чи доживаю, Чи так по світу волочусь, Бо вже не плачу й не сміюсь... Думи мої, думи мої, Ви мої єдині, Не кидайте хоч ви мене При лихій годині. Прилітайте, сизокрилі Мої голуб'ята, Із-за Дніпра широкого У степ погуляти З киргизами убогими. Вони вже убогі, Уже голі... Та на волі Ще моляться богу. Прилітайте ж, мої любі, Тихими речами Привітаю вас, як діток, І заплачу з вами. Минають дні, минають ночі, Минає літо, шелестить Пожовкле листя, гаснуть очі, Заснули думи, серце спить, І все заснуло, і не знаю, Чи я живу, чи доживаю, Чи так по світу волочусь, Бо вже не плачу й не сміюсь... Смотрите также:
Все тексты Артём Лоик >>> |
|
Проходят дни, проходят ночи,
Проходит лето, шелестит
Пожелтевшие листья, гаснут глаза,
Заснули думы, сердце спит,
И все уснул, и не знаю,
Или я живу, или доживаю,
Так по миру волочусь,
Уже не плачу и не смеюсь ...
Мне все равно, буду
Я жить в Украине или нет.
Или кто вспомнит, или забудет
Меня в снегу на чужбине -
Безразлично мне.
В неволе вырос границ чужими,
И, оплаканный своими
В неволе, плача, умру,
И все с собой заберу,
Малого следа не оставлю
На нашей славной Украине,
На нашей - не своей земле.
И не помянет отец с сыном,
Не скажет сыну: "Молись,
Молись, сыну: за Украину
Его замучили когда-то ".
Мне все равно, будет ли
Молиться, Сын или нет ...
И равно мне,
Как Украина злые люди
Усыпят, лукавые, и в огне
Ее, окраденую, возбудят ...
Ох, не одинаково мне.
Так и я теперь пишу,
Бумага только, чернила трачу ...
А прежде! Ей-богу, не вру!
Упомяну что ли набачу,
Это так ворочу, что даже заплачу.
И будто сам перелечь
Хотя в час на Украину,
На нее посмотрю, посмотрю,
Проходят дни, проходят ночи,
Проходит лето, шелестит
Пожелтевшие листья, гаснут глаза,
Заснули думы, сердце спит,
И все уснул, и не знаю,
Или я живу, или доживаю,
Так по миру волочусь,
Уже не плачу и не смеюсь ...
Думы мои, думы мои,
Вы мои единственные,
Не бросайте хоть вы меня
При лихой час.
Прилетайте, сизокрылые
Мои голубчики,
Из-за Днепра широкого
В степь погулять
С киргизами убогими.
Они уже убогие,
Уже голые ... Но на свободе
Еще молятся богу.
Прилетайте же, мои дорогие,
тихими вещами
Приветствую вас, как детей,
И заплачу с вами.
Проходят дни, проходят ночи,
Проходит лето, шелестит
Пожелтевшие листья, гаснут глаза,
Заснули думы, сердце спит,
И все уснул, и не знаю,
Или я живу, или доживаю,
Так по миру волочусь,
Уже не плачу и не смеюсь ...
