Текст песни Марія Дачковська - Моя душа стала жити окремо
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
|
Моя душа стала жити окремо. Блукати світами та лиш зрідка вертатися. І лиш в одному так хотіла зостатися, Що над іншим зненавиділа небо. Їй у тілі, в’язниці самотності, стало так темно. Так бридко, болюче, нестерпно і тісно, Що забажала матеріалізуватися в місто: Втопитися, чи бути переїханою метрополітеном. Чиясь верховна рука любов дозувати не стала. Відміряла все, що було, немов обділити боялась. А потім собі так зневажливо посміхалась: «Ну що, вдоволена? Живи як хотіла». Певна була, що мене розтоптала. Накрила собою, звеличила і стерла у прах. Що ж, трохи було. Все було, але тільки не страх. У його руках сотні років тремтіла б. У його руках сотні років боліла б. І байдуже, що люди не живуть стільки. Я б крізь смерть прокралась навшпиньки… Моя душа стала жити окремо. Іноді вона ходить тебе роздягати, Як не втримують її людські грати – Тіло, що дається істоті даремно. Вона ходить до тебе кохатися. І дивитися, як ти спиш. Як у снах пролітає Париж… І як суджено ночі урватися. А вона б ще вічність дивилась на тінь. У темряві львівських нічних мерехтінь… Смотрите также:
Все тексты Марія Дачковська >>> |
|
Моя душа стала жить отдельно.
Бродить по миру и лишь изредка возвращаться.
И лишь в одном так хотела остаться,
Что над другим возненавидела небо.
Ей в теле, тюрьмы одиночества, стало так темно.
Так противно, больно, невыносимо и тесно,
Что пожелала материализоваться в город:
Утопиться, быть переиханою метрополитеном.
Чья верховная рука любовь дозировать не стала.
Отмерила все, что было, словно обделить боялась.
А потом себе так пренебрежительно улыбалась:
«Ну что, довольна? Живи как хотела ».
Определенная была, что меня растоптала.
Накрыла собой, превозносит и стерла в прах.
Что ж, немного было. Все было, но только не страх.
В его руках сотни лет дрожала бы.
В его руках сотни лет болела бы.
И не важно, что люди не живут столько.
Я бы сквозь смерть прокралась на цыпочках ...
Моя душа стала жить отдельно.
Иногда она ходит тебя раздевать,
Как удерживают ее человеческие играть -
Тело, дается существу зря.
Она ходит к тебе любовью.
И смотреть, как ты спишь.
Как во сне пролетает Париж ...
И как суждено ночи прерваться.
А она бы еще вечность смотрела на тень.
В темноте львовских ночных мерцаний ...
