Текст песни Роман Штігер - монамі
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
|
cкільки у собі ти виношувала ці рапотові грози і короткочасні заморозки? скільки у твоєму неслухняному волоссі плуталось його обважнілих поглядів? скільки мовчанок врешті-решт западало у шпарини твоєї втомлений від сонця шкіри? cкільки скільки скажи будь ласка не потопай тишею у моїх очах я не знаю як можна було так навмисно втопитись у твоєму власному маренні відлітаєш опадаєш і не повертаєшся до себе обличчям ніколи скажи мені де губиться сонця коріння із світлом світання мого де губи і сяйво блакиті втопляться чи втомляться скажи? де буде правда? де буде віра? скільки берегів оминув твій пароплав і куди жбурляли його ці втомлені хвилі? скільки сердець залишилось в намулі на дні твого власного затерплого досвіду? скільки днів ти втрачала спокій і тинялась від пустих вулиць до рук обнадійливих? скільки скільки скажи і будь ласка не потопай тишею у моїх очах я не знаю скільки було відкрито моїх ран скільки було втрачено таємниць і як би ж ти тільки знала як я хочу любити цю близькість яка рівна відстані між цими словами і якої на жаль ніколи не буде між нами монамі до ре мі як місяць співає самотньо у мене вже не гояться рани і де буде правда? і де буде віра? і де буде сонце сідати опісля цих слів? Смотрите также:
Все тексты Роман Штігер >>> |
|
Сколько в себе ты вынашивала эти Рапота
грозы и кратковременные заморозки?
сколько в твоем непослушных волос
путалось его отяжелевших взглядов?
сколько мовчанок конце концов западало
в щели твоей уставший от солнца кожи?
Сколько сколько скажи
Пожалуйста не утопает тишиной в моих глазах
я не знаю как можно было так намеренно
утонуть в твоем собственном бреду
улетаешь опадают и не возвращаешься
к себе лицом никогда
скажи мне где теряется солнца корни
со светом рассвета моего
где губы и сияние лазури
утонут или устанут скажи?
где будет правда?
где будет вера?
сколько берегов обошел твой пароход
и куда бросали его эти уставшие волны?
сколько сердец осталось в иле
на дне твоего собственного затекшие опыта?
сколько дней ты теряла покой
и слонялась от пустых улиц в руки обнадеживающих?
сколько сколько скажи
и любой пожалуйста не утопает тишиной в моих глазах
я не знаю сколько было открыто моих ран
сколько было потеряно тайн
и как бы ты только знала
как я хочу любить эту близость
которая равна расстоянию между этими словами
и какой к сожалению никогда не будет между нами
монами
до ре ми
месяца поет одиноко
у меня уже не заживают раны
и где будет правда?
и где будет вера?
и где будет солнце садиться после этих слов?
