Текст песни Роман Штігер - навиворіт
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
|
ми цілу вічність не поруч і ніби міцно тримаємось за поручні щоб не упасти долілиць у прірву нерозгаданих і трохи хворобливих снів нещодавно у тебе появились відкриті рани на вилицях які не хочуть при жодних обставинах гоїтись навіть якщо прикладати товсті клапті подорожнику навіть якщо купатись у прозорих гірських річках навіть якщо цілувати довго і пристрасно але ти все одно продовжуєш вивертати своє тіло навиворіт шукаючи там затонулі кораблі і потяги що вічно запізнюються у кожному із нас хтось загинув хтось пропав безвісти ти стоїш із самотністю біля вікна і незграбно заломлюєш пальцями срібний промінь місяця що лоскоче тобі лице так ніби небо порвалося і повільно витікає крізь розбухлі зіниці і враз ти різко провалюєшся у ту бездонну пустку і не можеш ніяк намацати твердого дна ну що ж продовжуй збирати у жменю каштани у парках запам'ятовувати камінці на довжелезних берегах а потім згадувати і перелічувати їх у пам'яті ось так творяться просторові ландшафти і цілі сюжети ненароком заплітається пожовкле і щойно опале листя у твоє волосся мов якір що заповзає у густі морські водорості які живуть на долонях моїх але ти вправно струшуєш їх ніби й нічого не було а потім воно собі перегниє і прийде нова весна у наші легені приходь і ти тільки не запізнюйся Смотрите также:
Все тексты Роман Штігер >>> |
|
we are not near forever
and as if holding on tightly to the handrails
so as not to fall headlong into the abyss
unresolved and slightly painful dreams
you have recently had open wounds on your cheeks
who do not want to heal under any circumstances
even if you apply thick rags to plantain
even if you swim in transparent mountain rivers
even if you kiss long and passionately
but you still keep turning your body
inside out looking for sunken ships and trains
that are forever late
in each of us someone died
someone went missing
you stand alone by the window
and you awkwardly refract the silver ray of the moon with your fingers
that tickles your face as if the sky is torn and
slowly flows through the swollen pupils
and at once you fall abruptly into that bottomless wasteland
and you can't feel the hard bottom
well, keep picking a handful of chestnuts in the parks
memorize pebbles on long shores
and then remember and list them in memory
this is how spatial landscapes and whole plots are created
inadvertently intertwined yellowed and freshly fallen leaves
in your hair like an anchor crawling in the thick seaweed
who live in the palms of my hands
but you deftly shake them as if nothing had happened
and then it will rot
and a new spring will come to our lungs
come and you
just don't be late
