Текст песни Тарас Шевченко - Із циклу В казематі
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
|
Моїм соузникам посвящаю I Згадайте, братія моя... Бодай те лихо не верталось, Як ви гарнесенько і я Із-за решотки визирали. І, певне, думали, коли На раду тиху, на розмову, Коли ми зійдемося знову На сій зубоженій землі? Ніколи, братія, ніколи З Дніпра укупі не п’ємо! Розійдемось, рознесемо В степи, в ліси свою недолю, Повіруєм ще трохи в волю, А потім жити почнемо Меж людьми як люде. А поки те буде, Любітеся, брати мої, Украйну любіте І за неї, безталанну, Господа моліте. І його забудьте, други, І не проклинайте. І мене в неволі лютій Інколи згадайте. II Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні. Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині — Однаковісінько мені. В неволі виріс між чужими І, неоплаканий своїми, В неволі, плачучи, умру. І все з собою заберу, Малого сліду не покину На нашій славній Україні, На нашій — не своїй землі. І не пом’яне батько з сином, Не скаже синові: — Молись, Молися, сину, за Вкраїну Його замучили колись. — Мені однаково, чи буде Той син молитися, чи ні... Та неоднаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять... Ох, не однаково мені. III Н. КОСТОМАРОВУ Веселе сонечко ховалось В веселих хмарах весняних. Гостей закованих своїх Сердешним чаєм напували І часових переміняли, Синємундирих часових. І до дверей, на ключ замкнутих, І до решотки на вікні Привик я трохи, і мені Не жаль було давно одбутих, Давно похованих, забутих, Моїх кровавих тяжких сльоз. А їх чимало розлилось На марне поле. Хоч би рута, А то нічого не зійшло! І я згадав своє село. Кого я там, коли покинув? І батько й мати в домовині... І жалем серце запеклось, Що нікому мене згадати! Дивлюсь — твоя, мій брате, мати, Чорніше чорної землі, Іде, з хреста неначе знята... Молюся! Господи, молюсь! Хвалить тебе не перестану! Що я ні з ким не поділю Мою тюрму, мої кайдани! IV Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть. Плугатарі з плугами йдуть, Співають, ідучи, дівчата, А матері вечерять ждуть. Сім’я вечеря коло хати, Вечірня зіронька встає. Дочка вечерять подає, А мати хоче научати, Так соловейко не дає. Поклала мати коло хати Маленьких діточок своїх, Сама заснула коло їх. Затихло все, тілько дівчата Та соловейко не затих. V В неволі тяжко, хоча й волі, Сказать по правді, не було. Та все-таки якось жилось. Хоть на чужому, та на полі... Тепер же злої тії долі, Як Бога, ждати довелось. І жду її, і виглядаю, Дурний свій розум проклинаю, Що дався дурням одурить, В калюжі волю утопить. Холоне серце, як згадаю, Що не в Украйні поховають, Що не в Украйні буду жить, Людей і Господа любить. Смотрите также:
Все тексты Тарас Шевченко >>> |
|
I dedicate to my classmates
I
Remember my brother ...
At least those bad ones didn't come back,
How pretty are you and me
From behind the bars they looked out.
And, probably, they thought when
For quiet advice, for conversation,
When we meet again
On this impoverished land?
Never, brethren, never
We do not drink from the Dnieper!
Let's spread it out
In the steppes, in the forests of your misery,
We believe in a little more freedom,
And then we will start living
Between people as people.
In the meantime,
Love, my brethren,
You love Ukraine
And for her, foolhardy,
Lord pray.
And forget it, friend,
And don't curse.
And I was furious in captivity
Sometimes remember.
II
I don't care if I will
I live in Ukraine or not.
Does anyone remember or forget
I'm in the snow in a foreign land -
Just the same to me.
In captivity, he grew up among strangers
And, not crying on their own,
In captivity, crying, I will die.
And I'll take everything with me,
I will not leave a small trace
In our glorious Ukraine,
On ours - not our land.
And father and son are not remembered,
He will not say to his son: - Pray,
Pray, son, for Ukraine
He was tortured once. -
I don't care if it will
That son praying or not ...
But not the same to me,
How Ukraine is the evil people
Spit, cunning, and on fire
Her stolen goods will be aroused ...
Oh, not the same to me.
III
N. KOSTOMAROV
The joyful sunshine was hiding
In the merry clouds of spring.
The guests of their captives
Hearty tea was drunk
And the time was changed,
Blue-time sentries.
And to the locked door,
And to the grid on the window
I'm used to it a little, and so am I
It is a pity it was long gone,
Long buried, forgotten,
My bloody heavy tears.
And many of them were spilled
On a waste field. At least rue,
And then nothing came of it!
And I remembered my village.
Who was I there when I left?
Both father and mother in the house ...
And sadly, my heart burned,
What does anyone mention to me!
I look - yours, my brother, mother,
Blacker than black earth,
It goes as if it were removed from the cross ...
I pray! Lord, I pray!
I will not cease to praise you!
That I will not share with anyone
My prison, my fetters!
IV
The garden of cherry trees around the house,
The crisps over the cherries are buzzing.
Plugs with plows go,
Singing, walking, girls,
And mothers are waiting for supper.
Family dinner around the house,
The evening star rises.
Daughter serves dinner,
And the mother wants to learn,
So the nightingale does not give.
She put her around the house
Their little kids,
She herself fell asleep around them.
Everything died down, only the girls
That nightingale did not die down.
V
In captivity it is difficult, though willful,
To tell the truth, it was not.
Still, it somehow lived.
Modicum on someone else's, but on the field ...
Now the evil of that fate,
Like God, we had to wait.
And I'm waiting for her, and I look
I curse my foolish mind,
What made fools fool,
In the puddle, the will is drowned.
Holon's heart, as I recall,
Not buried in Ukraine,
That I will not live in Ukraine,
He loves people and the Lord.
