Текст песни Юрій Андрухович - Варто замислитись...
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
|
Відчуття форми, а точніше його брак - ось назва всіх наших нещасть. Ми не вміємо й не хочемо робити з життя мистецький твір. Наша бідність - тут не виправдання й не пояснення, а швидше наслідок. Ми не вміємо співіснувати з птахами, квітами і Скульптурами. Наші пам'ятники нагадують злих кровожерних ідолів, а обрані нами правителі - кримінальних мерзотників. Наші будинки, сади, площі (я вже не кажу: заводи, вокзали, летовища) вражені тяжким гріхом безформності. Усе, на чому ще може спинитися око, - полишене не нами, але нами занедбане і осквернене. У нас не може бути доброго дизайну, адже добрий дизайн - це теж спадковість, це продовження ландшафту. У нас не може бути доброго театру, кіно, цирку. Як і багатьох інших речей, котрі надто вимагають любити форму, відчувати її абсолютно. А нам завжди натякали, що слід зневажати форму. До речі, як мало в нас поетів, котрі вміють знаходити точні й багаті рими! Бо ми не любимо своєї мови. Погано артикулюємо, інтонуємо. Наші актори фальшиві з першого звуку. Слова просто вибулькують з нас - таке собі напіврозбірливе бубоніння, в якому відсутній бодай один чутливий нерв. Відсутність форми - це озвіріння. Це вічна сірість буття, від якої тікають у зашморг. Пейзажі за вікном вагона вдало доповнюють сморід, хамство і переповнення у вагоні. Цеховий інтер'єр цілком співзвучний загальному виробничому ідіотизмові. Тотальне нищення природи зраджує наше невміння дати собі раду з ландшафтом і обертається нищенням самих себе. Як і чому це сталося? На тлі волаючої безформності творимо новий міф - кричимо про свою європейськість, наводимо якісь расові, антропологічні, географічні аргументи, сягаємо по Трипілля, скіфів-орачів, по язичництво або, навпаки, християнство, відраховуємо назад цілі тисячоліття, демонструємо писанку або сирного коника. Так, десь було воно, це відчуття форми. Десь було. Може, причина в нашій незахищеності від Сходу? Може, в тому, що замало вділив нам Господь гір і лісів? Веж і садів? Можна завалити наші порожні полиці прерізним товаром світового класу - все одно забракне тих, які зуміють його не по-жлобськи розташувати на отих полицях. Можна відкрити безліч приватних крамничок з усякою всячиною - все одно в них забракне дзвіночка при дверях і чемного вітання власника. Щось ми втратили, здається, назавжди. Навіть, якщо мали колись. Але що робити? Якщо є сенс щось робити. З чого почати? Ви будете сміятись, але я скажу так: навчити школярів відрізняти сонети від октав. Окситонні рими від парокситонних. Питальне речення від окличного. |
|
Чувство формы, а точнее его отсутствие - вот название всех наших несчастий. мы не
умеем и не хотим делать из жизни произведение искусства. Наша бедность - здесь не
оправдание и не объяснение, а скорее следствие. Мы не умеем сосуществовать с
птицами, цветами и скульптурами. Наши памятники напоминают злых
кровожадных идолов, а выбранные нами правители - криминальных мерзавцев.
Наши дома, сады, площади (я уже не говорю: заводы, вокзалы, аэропорты)
поражены тяжелым грехом бесформенности. Все, на чем еще может остановиться глаз, -
оставшееся не нами, но нами запущено и осквернено.
У нас не может быть хорошего дизайна, ведь хороший дизайн - это тоже
наследственность, это продолжение ландшафта.
У нас не может быть хорошего театра, кино, цирка. Как и многих других вещей,
которые слишком требуют любить форму, чувствовать ее абсолютно. Но иногда
намекали, что следует пренебрегать форму. Кстати, как мало у нас поэтов,
умеют находить точные и богатые рифмы! Потому что мы не любим своего языка. плохо
артикулирует, интонируют. Наши актеры фальшивые с первого звука. слова просто
вибулькують из нас - некое напиврозбирливе бормотание, в котором отсутствует
хотя бы один чувствительный нерв.
Отсутствие формы - это озверение. Это вечная серость бытия, от которой бегут
в петлю. Пейзажи за окном вагона удачно дополняют смрад, хамство и
переполнения в вагоне.
Цеховой интерьер вполне созвучен общем производственном идиотизму.
Тотальное уничтожение природы изменяет наше неумение справиться с ландшафтом
и вращается уничтожением самих себя.
Как и почему это произошло? На фоне вопиющей бесформенности творим новый миф -
кричим о своей европейскости, приводим какие-то расовые, антропологические,
географические аргументы, достигает по Триполье, скифов-пахарей, по язычество
или, наоборот, христианство, отсчитываем назад целые тысячелетия,
демонстрируем писанку или сырного конька. Да, где было оно, это ощущение
формы. Где было.
Может, причина в нашей незащищенности от Востока? Может, в том, что мало
выделил Господь гор и лесов? Башен и садов?
Можно завалить наши пустые полки преризним товаром мирового класса - все
равно не хватит тех, которые сумеют его не по-жлобски расположить на тех
полках. Можно открыть множество частных лавочек со всякой всячиной - все
равно в них не хватит колокольчика у двери и вежливого приветствия владельца. то
мы потеряли, кажется, навсегда. Даже если имели прежде.
Но что делать? Если есть смысл что-то делать. С чего начать?
Вы будете смеяться, но я скажу так: научить школьников отличать сонеты
от октав. Окситонни рифмы от парокситонни. Вопросительное предложение от
восклицательного.
