Текст песни Юрій Іздрик - Фемініста
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
Спочатку ти казав собі, що вона схожа на клаптикову ковдру – та ж примусова дефрагментованість, та ж нерукотворність ручної роботи. Така ж непередбачуваність кожного наступного візерунка. Потім таке порівняння почало видаватися вкрай несмачним, незугарним. Справа не в сумнівній поетиці: чудова жінка може нагадувати і клаптикову ковдру і чавунну праску – чому ні? Колись ти був закоханий у дівчину, яка пахла цибуляною зупою, й істинно свідчиш: це був найвишуканіший аромат на світі. Але тут ціла загальна метафорика була до нічого. Ковдра хоча й пасувала б до якої-небудь романтичної мансарди (оббитої сосною, неопалюваної, із засніженим сонцем на єдиному вікні), а все ж не вдалося б уникнути нав‘язаних соціоконнотацій: ковдра–ліжко–адюльтер та різна інша похабщина в іншомовному, зазвичай, варіанті. Тут уже й „ручна робота“ зводилася до фройдистьської ідіоми „непальцем роблений“. Коротше кажучи, жах. Коли не можеш просто назвати жінку, яка подобається, мабуть-таки, одногоз вас роблено нетрадиційним способом. Вона була ексклюзивом, однозначно. Та поруч із нею ексклюзивним видавався й ти зі своєю недорікуватістю, чи то паквербальною розгубленістю. Спостерігаючи на якійсь вечірці за тим, як вона рухається, ти думав, що от іще одне жіноче обличчя, яке забути так само важко, як і описати. Вона могла би бути успішною авантурницею, терористкою – харизма-тична зовнішність і жодної особливої прикмети! Бо вона сама– особлива прикмета. Тобто, прикметна особа. Від нічого робити ти подумки почав складати її фоторобот, але це мало чим допомогло. Тонкі невиразні уста, яких безліч. Ніс, немов здеформований примхою скульптора-авант-гардиста. Маленькі, сливе свинячі очиці. Випалене хімією волосся. А все в купі – незрозуміла краса, від якої важко відірвати погляд. Отак, із відірваним поглядом ти й провів залишок вечірки, гублячись у загальній беззмістовності, неначе ціла ситуація загрожувала завалитися, разом із тобою поховавши підуламками всіх, якщо цій жінці не дано буде ім‘я. Чому саме ти повинен їх усіх називати? Жінки рідко гарно рухаються. Більшості вдається жест, кілька жестів. Нечисленним випадає хвилинна граційність. Одиниці можуть навчитися танцювати: зазвичай жінки танцювати не вміють. Навіть у славетних парах – Адель і Фред Астор, Джинджер і Фред, Бонні і Клайд – по-справжньому досконалі чоловіки. Жінки десь там, на підтанцьовках. Усі відомі жіночі образи, знані з полотен, знимок, скульптури, – усього лише дешеві натурниці, опоетизовані генієм закоханого чоловіка. Усі дами – краплені. Усі телезірки паралізовані нижче пояса. Всі музи – домогосподарки чи бички-беушниці. Це ми, чоловіки, самі створили цей парад ілюзій. Але трапляється, трапляється, кажу тобі, що цицькаста сусідка, розвішуючи білизну, легко дасть цицьки всім Рубенсовим тіткам безжодних на те – зауваж! – твоїх ментальних зусиль. А смачний, оздоблений матюком плювок якої-небудь вуличної шалави раптом різоне ніздрі терпким духом ідеальної анархії. Тобі щастило на подібні випадки. Наприклад, ти знав одну дівчинку – аса пневматичної забивки. Вона вистрілювала з біломорини тютюновим корком, як абориген отруєним кураре вістрям. А потім легким вдихом затягувала ґанджу. Травинки зліталися в порожню гільзу як курчата до квочки. Дивитися на це можна було безкінечно й без жодного канабісу. Це було вЕлико. Інша твоя знайома вміла ворушити мізинцями ніг. Це було огидно, але непересічно. Ще одна скидалася на цибату птаху марабу. Здавалося, вона постійно чиркає дзьобом по стінах. Уявляєте савану в коридорах?Була серед інших феноменальна дочка нації, що мала генетичний, либонь, тік усього організму. Сіпало її всю – від ахілесових сухожиль, повік і кутиків уст до інтелектуальних потугу лобку та місячних циклів у мозку. Це виглядало неповторно, тільки як можна перебувати поруч із жінкою, до якої немов поприв’язувані мотузки, що за них смикає лялькар угорі. Знав ти одну, що не вміла нічого іншого, як довершеноносити свої довершені груди. Правда, про це мало кому буловідомо, бо вона завжди ховала їх у потворні, соціально заангажовані бюстгальтери. Інша володіла вмінням зграбно переступати з мокрого рушника в купальні капці, й за це ти роками прощав їй повну відсутність інтелекту і прикрий характер. Одного разу тобі трапилася офіціантка, котра, не зронивши ані слова, запросила такі фантастичні чайові, що ти розреготався й залишився в її смердючій забігайлівці на весь вечір. (При цьому вона примудрялася збирати під столом пакетики не використаного одноразового цукру і повертатиу вазу на шинквасі). Ти мусиш пам’ятати і ту хлопчакувату дівчинку-хіппі із зап’ястями ангела, і стару бомжиху з електрички, що мала руки богородиці й погляд убивці, і малого рудого спаніеляз купою комплексів та невичерпним запасом сексуальності. А ще – партнерку з курсів рок-н-ролу з її плетеними шкар-петками і рвучкими па; автобусну попутницю з оригінальною манерою сякатися в паперові серветки; черницю, що напрочуд хвацько ви
Смотрите также:
Все тексты Юрій Іздрик >>> |
|
Сначала ты говорил себе, что она похожа на лоскутное одеяло - та же принудительная дефрагментованисть, та же нерукотворность ручной работы. Такая же непредсказуемость каждого следующего узора. Затем такое сравнение начало казаться крайне безвкусным, неловко. Дело не в сомнительной поэтике: великолепная женщина может напоминать и лоскутное одеяло и чугунный утюг - почему нет? Когда ты влюблен в девушку, которая пахла луковый зупой, и истинно свидетельствуешь: это был самый изысканный аромат на свете. Но тут целая общая метафорика была в ничего. Одеяло хотя и подошла бы к какой-либо романтической мансарды (обитой сосной, неотапливаемой, с заснеженным солнцем на едином окне), а все же не удалось избежать навязанных социоконнотаций: одеяло койко-адюльтер и разная другая похабщина в иноязычной, обычно , варианте. Здесь уже и "ручная работа" сводилась к фройдистьськои идиомы "непальцем деланный". Короче говоря, ужас. Когда не можешь просто назвать женщину, которая нравится, по-видимому, одного из вас деланно нетрадиционным способом. Она была эксклюзивом, однозначно. И рядом с ней эксклюзивным выдавался и ты со своим косноязычием, то паквербальною растерянностью. Наблюдая на какой-то вечеринке по тому, как она движется, ты думал, что вот еще одно женское лицо, забыть так же трудно, как и описать. Она могла бы быть успешной авантурницею, террористкой - харизма политических внешность и ни особой приметы! Потому что она сама- особая примета. То есть, отличительная лицо. От нечего делать ты мысленно начал составлять ее фоторобот, но это мало чем помогло. Тонкие смутные уста, которых множество. Нос, словно деформированный прихоти скульптора-авант-гардиста. Маленькие, сливе свиные глазки. Выжженное химией волос. А все в куче - непонятная красота, от которой трудно оторвать взгляд. Так, с оторванным взглядом ты и провел остаток вечеринки, теряясь в общей бессодержательности, будто целая ситуация грозила рухнуть вместе с тобой похоронив пидуламкамы всех, если этой женщине не дано будет имя. Почему именно ты должен их всех называть? Женщины редко хорошо двигаются. Большинству удается жест, несколько жестов. Немногочисленным выпадает минутная грациозность. Единицы могут научиться танцевать: обычно женщины танцевать не умеют. Даже в знаменитых парах - Адель и Фред Астор, Джинджер и Фред, Бонни и Клайд - по-настоящему совершенные мужчины. Женщины где-то на подтанцовке. Все известные женские образы, известные из полотен, снимок, скульптуры, - всего лишь дешевые натурщицы, опоэтизированы гением влюбленного мужчины. Все дамы - крапленые. Все телезвезды парализованы ниже пояса. Все музы - домохозяйки или бычки-беушници. Это мы, мужчины, сами создали этот парад иллюзий. Но случается, случается, говорю тебе, что цицькаста соседка, развешивая белье, легко даст сиськи всем Рубенсовим тетям безжодних на то - заметь! - твоих ментальных усилий. А вкусный, украшенный матом плевок какой-либо уличной шалавы вдруг полоснет ноздри терпким духом идеальной анархии. Тебе везло на подобные случаи. Например, ты знал одну девочку - аса пневматического забивки. Она выстреливала с биломорины табачным пробкой, как абориген отравленным кураре острием. А потом легким вдохом затягивала порока. Травинки слетались в пустую гильзу как цыплята к наседки. Смотреть на это можно было бесконечно и без всякого каннабиса. Это было большим. Другая твоя знакомая умела шевелить мизинцами ног. Это было отвратительно, но незаурядно. Еще одна напоминала длинноногая птице марабу. Казалось, она постоянно чиркает клювом по стенам. Представляете саванну в коридорах? Была среди других феноменальная дочь нации, которая имела генетический, вероятно, ток всего организма. Сипало ее всю - от ахиллесовой сухожилий, век и уголков губ к интеллектуальным мощь лобке и месячных циклов в мозге. Это выглядело неповторимо, только как можно находиться рядом с женщиной, к которой словно привязанные веревки, за них дергает кукловод вверху. Знал ли ты одну, не умела ничего другого, как довершеноноситы свои совершенные грудь. Правда, об этом мало кому было известно, потому что она всегда прятала их в уродливые, социально ангажированные бюстгальтеры. Другая владела умением ловко переступать с мокрого полотенца в купальне тапочки, и за это ты годами прощал ей полное отсутствие интеллекта и досадный характер. Однажды тебе случилась официантка, которая, не проронив ни слова, пригласила такие фантастические чаевые, что ты расхохотался и остался в ее вонючей забегаловке на весь вечер. (При этом она умудрялась собирать под столом пакетики не использованных одноразового сахара и возвращать вазу на стойку). Ты должен помнить и то хлопчакувату девочку-хиппи с запястьями ангела, и старую бомжиху с электрички, которая должна руки Богородицы и взгляд убийцы, и малого рыжего спаниеляз кучей комплексов и неисчерпаемым запасом сексуальности. А еще - партнершу по курсам рок-н-ролла с ее плетеной Шкаров-Петко и порывистыми па; автобусную попутчицу с оригинальной манерой сморкаться в бумажные салфетки; монахиню, удивительно лихо вы
