Текст песни Віталіна Напара - Перше кохання, Етюд зі світла
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
|
Перше кохання Тобі заграти хочу пісню В якій я сни намалювала, Неначе осінь, йшла по листю, По плесу водному ступала. В воді заснули хвилі, бризки, Спочили верби в тихім сні. Зірки, мов діамантів низки, Горять у місячнім вбранні. Тобі я розповім секрети Що їх ліси нашепотіли, І коли ставили намети, Думки мої до них летіли. Я заспіваю колискову, Що чула світлими ночами, Від листя, що уклало змову І з небом, і зі снами. Етюд зі світла руде волосся сонячно - кленове медово світиться на поле подушкове солом'яно - дико пряно - тонко тихо - тихо крізь нього, в ньому шоколадиться печаль і трохи неслухняно в'ються довгі пасма так рясно - рясно того, що все минається мені якОсь не жаль я бачив цілий світ крізь тіні твоїх вій і це було прекрасно я на коралових вустах був неподільно свій у посмішці тонув світився від надій у твоїх снах заснув і повсякчасно чув : радій - радій і це було прекрасно і я казав собі - не смій прокинутись не смій і сипався на тебе світлом тонко - ясно на твої кучері, на сонячно - кленові що гріли гори сніжно - подушкові на твої кучері, що в них дрімала осінь а ти шептала тихо : досить - досить |
|
Первая любовь
Тебе сыграть хочу песню
В которой я сны нарисовала,
Как будто осень, шла по листьям,
По плесу водном ступала.
В воде заснули волны, брызги,
Отдохнули ивы в тихом сне.
Звезды, как бриллиантов ряда,
Горят в лунном одеянии.
Тебе я расскажу секреты
Которые леса нашептали,
И когда ставили палатки,
Мысли мои к ним летели.
Я спою колыбельную,
Что слышала светлыми ночами,
От листьев, заключило заговор
И с небом, и с нами.
Этюд из света
рыжие волосы солнечно - кленовые
медово светится на поле подушечным
соломенно - дико
пряно - тонко
тихо - тихо
через него, в нем шоколадиться печаль
и немного непослушно вьются длинные пряди
так обильно - обильно
того, что все обходится мне как-то не жалко
я видел целый мир сквозь тени твоих ресниц
и это было прекрасно
я на коралловых устах был безраздельно свой
в улыбке тонул
светился от надежд
в твоих снах заснул
и всякое слышал
радуйся - радуйся
и это было прекрасно
и я говорил себе - не смей
проснуться не смей
и сыпался на тебя светом
тонко - ясно
на твои кудри,
на солнечно - кленовые
что грели горы
снежно - подушечным
на твои кудри,
что в них дремала осень
а ты шептала тихо:
достаточно - достаточно
