Текст песни Noizy Minor - 4 дні або Веселий трек
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
|
Я забиваю усі двері, забуваю, де вихід, Ну і для чого так кричати? Сидіти усім тут тихо. Я випав із сюжету, чорнилом пишу цей лист вам, Як дивно, коли небо стає таким чорно-білим. Я вірив, правда, вірив, згораю вже остаточно, Моя усім вам порада - не забудьте про сонце, І був би, мабуть, радий забути ноти, всі знаки, А тепер лише зникати, я прощаюсь без всяких Компромісів, умов, непотрібних "але", Ваших порожніх розмов, де все таке не живе, На чотири дні зникаю із поля вашого зору, Щоб потім повернутися й почати усе знову. До крові, до нестями тягти себе між рядами, Викидаючи історії, що вклеїлися в пам'ять, Вбиваючи минуле, єдину щасливу осінь, В алкоголі яку тепер топити довелося. І все що залишається - писати веселі пісні, "Солодкий, твоя музика сумна, де ж позитив?" А дехто там кине фразу, що сніг ще не потьмянішав, Такий білий, як раніше, й взагалі усе найгірше Вже давно-давно позаду, попереду тільки світло, Тож не треба малювати ці темні, холодні вірші, Ну наскільки це все смішно, не треба ваших порад, Розберуся якось сам, себе із глибин дістану. За правду я сприймаю кожен дотик, кожне слово, Депресанти запускаю по венах, вбиває голод, У статиці зависла феєрія виняткова, Сніг і холод всі змивають кольори твої казкові. Ти живи собі, як завжди, забувай усі рядки, Які народжувались в зошитах у звуках наших днів, Які, як виявилось нашими й ніколи не були, Адже тобі забракло щирості поставити крапки. Тут і приспіву не треба, ця музика - крик душі, І я пишу те, що я хочу, пробачте, я не хотів, Вас засмучувати нотами сумними в куплетах, Бо би такі всі життєрадісні, щасливі, веселі. Ну а коли залишаєтесь наодинці з собою, То, мабуть, теж відчуваєте легкі дотики болю, Мабуть, теж тебе гризе щось кожен день, по вечорах, Але зізнатися у цьому не можеш, хіба не так? Ідіотизм, новітні загнані люди, Загнали себе у кут, забули усі маршрути, Заплутані у контактах, де статус, напевно, максимум На що вони спроможні, щоб дійти до результату. А любов таки вмирає, згорає вже до кінця, Всю мелодику фантазії акордами вбивав, Евтаназія осіннього спалаху у зірках, Повертаюся до світу, де музика лиш одна. Смотрите также:
Все тексты Noizy Minor >>> |
|
Я забиваю все двери, забываю, где выход,
Ну и для чего так кричать? Сидеть всем здесь тихо.
Я выпал из сюжета, чернилами пишу это письмо вам,
Как ни странно, когда небо становится таким черно-белым.
Я верил, правда, верил, сгораю уже окончательно,
Моя всем вам совет - не забудьте о солнце,
И был бы, наверное, рад забыть ноты, все знаки,
А теперь только исчезать, я прощаюсь без всяких
Компромиссов, условий, ненужных "но",
Ваших пустых разговоров, где все такое не живет,
На четыре дня исчезаю с поля вашего зрения,
Чтобы потом вернуться и начать все снова.
В кровь, безумно тянуть себя между рядами,
Выбрасывая истории, вклеилися в память,
Убивая прошлое, единую счастливую осень,
В алкоголе которую теперь топить пришлось.
И все что остается - писать веселые песни,
"Сладкий, твоя музыка грустная, где же позитив?"
А кое-кто там бросит фразу, снег еще не потьмянишав,
Такой белый, как раньше, и вообще все хуже
Уже давным-давно позади, впереди только свет,
Поэтому не надо рисовать эти темные, холодные стихи,
Ну насколько это все смешно, не надо ваших советов,
Разберусь как-то сам, себя из глубин достану.
За правду я воспринимаю каждое прикосновение, каждое слово,
Депрессанты запускаю по венам, убивает голод,
В статике зависла феерия исключительная,
Снег и холод все смывают цвета твои сказочные.
Ты живи, как всегда, забывай все строки,
Которые рождались в тетрадях в звуках наших дней,
Которые, как оказалось нашими и никогда не были,
Ведь тебе не хватило искренности поставить точки.
Здесь и припева не надо, эта музыка - крик души,
И я пишу то, что я хочу, простите, я не хотел,
Вас огорчать нотами печальными в куплетах,
Потому бы такие все жизнерадостные, счастливые, веселые.
Ну а когда остаетесь наедине с собой,
Это, наверное, тоже чувствуете легкие прикосновения боли,
Видимо, тоже тебя грызет что-то каждый день, по вечерам,
Но признаться в этом не можешь, разве не так?
Идиотизм, новейшие загнаны люди,
Загнали себя в угол, забыли все маршруты,
Запутанные в контактах, где статус, наверное, максимум
На что они способны, чтобы дойти до результата.
А любовь таки умирает, сгорает уже до конца,
Всю мелодику фантазии аккордами убивал,
Эвтаназия осеннего вспышки в звездах,
Возвращаюсь к миру, где музыка только одна.
