Текст песни Іоанна Пекун - Перші неримовані вірші
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
|
Я бачила очі, але приховувала думки. Я читала риму в своїх ранках, але починала писати перші неримовані вірші... Так буває! Мама каже, що все минає..."А знаєш доню, після бурі-сонце"... І ніби ж знаю, хоча, як таке знати напевне?... Дивлюся, як будується міст чи будинок,і порівнюю з життям. Так ні з чого береться фундамент - то зародок душі... а далі нескінченність сил і думок вкладених в роботу, і лиш десь там, неосяжно далеко, є омріяний результат... Так і люди, птахи, коти, риби... Всі хто народився і живе... Ти ж знаєш, напевне, що таких неримованих буде обмаль, Бо в кожному наступному ранку все більше і більше рим, Але допоки ти тут, зі мною, не припиняй тримати мене за руку і говорити про те, як будуються мости, про те, що мені от-от пора летіти...та ти не хочеш. Я розказую тобі про те, як потрібно дихати - глибоко...тихо...спокійно.. Ти не вмієш правильно дихати! Ніби хочеш захопити все МОЄ повітря... тримай дистанцію... дивися в небо з закритими очима! І навіть через повіки ти відчуєш його простір... Так от знаєш, мости руйнуються...і будинки... Хоч їх можна латати і ремонтувати, аж допоки вони не ослабнуть і помруть...Знаходиш діагоналі? То як, ще хочеш трохи мого повітря? ©Іоанна Пекун Смотрите также:
Все тексты Іоанна Пекун >>> |
|
Я видела глаза, но скрывала мысли.
Я читала рифму в своих утрам, но начинала писать первые нерифмованные стихи ...
Так бывает! Мама говорит, что все проходит ... "А знаешь дочь, после бури-солнце" ...
И вроде бы знаю, хотя, как такое знать наверняка? ...
Смотрю, как строится мост или дом, и сравниваю с жизнью.
Так из ничего берется фундамент - это зародыш души ... а дальше бесконечность сил и мыслей вложенных в работу, и только где-то необъятно далеко, есть желанный результат ...
Так и люди, птицы, коты, рыбы ... Все кто родился и живет ...
Ты же знаешь, наверное, таких нерифмованных будет мало,
Потому что в каждом последующем утра все больше и больше рифм,
Но пока ты здесь, со мной, не прекращай держать меня за руку и говорить о том, как строятся мосты, о том, что мне вот-вот пора лететь ... и ты не хочешь.
Я рассказываю тебе о том, как нужно дышать - глубоко ... тихо ... спокойно ..
Ты не умеешь правильно дышать! Будто хочешь захватить все МОЕ воздуха ...
держи дистанцию ... смотри в небо с закрытыми глазами! И даже через веки ты почувствуешь его пространство ...
Так вот знаешь, мосты разрушаются ... и дома ...
Хотя их можно латать и ремонтировать, вплоть пока они не ослабнут и умрут ... Находишь диагонали?
Так как, еще хочешь немного моего воздуха?
© Иоанна Пекун
