Текст песни Іванна Шкромида - Порохівниці мого тіла
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
|
Усі порохівниці мого тіла набиті людськими страхами. Сьогодні я танцюю самотужки, викривлюючи стандартні мелодійні па, аби з мене не вилетіла жодна фобія. Пластинка в грамофоні моторошно скрипить, але не спиняється. Хто ж бо ще не вміє спинятися. Ти був поряд останнім. Набивав у мене моторошні оповідки про боязнь закохатися не в ту людину. Я сиділа навпроти відкритою чакрою, вгамовувала твоє спантеличене дихання й тягнула цей страх мотузкою в себе. Ти десятки разів повторював, що тебе вкраде дивне створіння жіночої статті й почне топити в океані побуту. А потім ті дитячі плачі, що гострими голками впиватимуться в понівечені ще з юності коліна. Я крадькома ставала за твоїми плечима, поки ти примружував очі. Не торкалася твого тіла, не розчісувала пальцями волосся. Потім сідала в крісло. Ти відкривав повіки , опускав очі додолу й мовчки йшов, як і сьогодні. Твоя пластинка скрипіла все частіше. Я гойдалася зламаною гілкою на зрубленому дереві, я знемагала від крихт, що просочувались моєю шкірою, повзли кров’яними потоками, ковзали між пальцями. Коли ж ти почав мене боятися? Смотрите также:
Все тексты Іванна Шкромида >>> |
|
Все порохивници моего тела набитые человеческими страхами. Сегодня я танцую самостоятельно, искажая стандартные мелодичные па, чтобы с меня не вылетела ни фобия. Пластинка в граммофоне жутко скрипит, но не останавливается. Кто-то еще не умеет останавливаться.
Ты был рядом последним. Набивал у меня жуткие рассказы о боязни влюбиться не в того человека. Я сидела напротив открытой чакрой, унималась твое озадачено дыхания и тянула этот страх веревкой в себя. Ты десятки раз повторял, что тебя украдет странное создание женского пола и начнет топить в океане быта. А потом те детские стенания, что острыми иглами впиватимуться в изуродованы еще с юности колени. Я украдкой становилась по твоим плечами, пока ты прищуривал глаза. Не касалась твоего тела, не расчесывал пальцами волосы. Потом садилась в кресло. Ты открывал веки, опускал глаза вниз и молча шел, как и сегодня.
Твоя пластинка скрипела все чаще. Я качалась сломанной веткой на срубленные дереве, я изнывала от крошек, что просачивались моей кожей, ползли кровяными потоками, скользили между пальцами.
Когда ты начал меня бояться?
