Текст песни Тарас Прохасько - FM - Track 01
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
|
20.12 Це було тридцять років тому. Точно пам'ятаю, бо спрацював той самий проявник — страшно інтенсивний сніг. Коли починав падати такий густий сніг, то на нашу гору — дорогою, викладеною ще австрійським камінням, і вздовж якої було прокладено фосу, по якій влітку стікала вода, а зимою збирався сніг, то тією дорогою, коли починав падати сніг, на нашу гору обов'язково виходив один і той самий чоловік. Він мав довгу сиву бороду, завжди був убраний у фуфайку і кирзаки. У руках тримав кирзову ж торбу, подібну не на мішок, а на течку. Це був єдиний мандрований жебрак, який з'являвся на нашій горі. У нього був свій пароль — «Дайте калинки», — казав жебрак. Йому давали пучки калини, нарізані з-під снігу, коли ягоди солодкі, напружені і готові вистрілити соком від кожного необачного доторку. Звичайно, що калина була якоюсь надзвичайно глибокою метафорою. Навіть дипломатією. Просячи лише калини, він видавався не прохачем, а виконавцем якоїсь незвичайної і незрозумілої місії. І дипломатія полягала в тому, що, крім калини, йому давали пообідати, випити чарку смерекової настійки, трохи яблук, пучок часнику, якихось сушених яблук або сливок чи грибів у довгому коричневому конверті, в яких з Варшави присилали газету «Наше слово». Але велика мудрість мандрованого була в тім, що просив він лиш того, що кожен мав, але воно не було необхідним. Бо кожен, хто зрізав калину з-під снігу, міг обійтися без неї тоді, коли слід було віддати її чоловікові зі снігу. Згодом я побачив, що все довкола нашої хати тримається на цьому принципі — дати тим, хто просить, те, що можеш віддати, але просити, уміти просити лиш те, що тобі дійсно можуть дати. Це власне те, що називається екологією — знанням про життя в однім спільнім домі. Мурашки прокладали свої шляхи через цукор, і їх ніхто не топив, миші гризли горіхи, оси вибудовували гнізда на стриху у теплі, яструби могли собі вибирати якихось курчат, їжакам і вужам ставилося молоко у тарілочці. Птахам залишалося частину чорної горобини. Лиликів ніхто не зганяв з піддашшя. Зайці прибігали по кору і рештки капусти. Для сарн І оленів завжди знаходилися серед зими сіно і сіль. Кротячі нори не заливалися окропом. Ми всі жили разом, всім усього вистачало, і всі були щасливими. Ми могли покладатися один на одного. І могли утримувати спільними зусиллями не одного мандрованого, який просив лише калини з-під снігу, а отримував значно більше. Смотрите также:
Все тексты Тарас Прохасько >>> |
|
20.12 Это было тридцать лет назад. Точно помню, сработал тот самый проявитель - страшно интенсивный снег. Когда начинал падать такой густой снег, то на нашу гору - дорогой, изложенной еще австрийским камнями, и вдоль которой был проложен ФОСУ, по которой летом стекала вода, а зимой собирался снег, то той дорогой, когда начинал падать снег, на нашу гору обязанности "обязательно выходил один и тот
самый человек. Он имел длинную седую бороду, всегда был одет в фуфайку и кирзачи. В руках держал кирзовых же сумку, подобную не в мешок, а на папку. Это был единственный
странствующий нищий, который появлялся на нашей горе. У него был свой пароль - «Дайте Калинки», - говорил нищий. Ему давали пучки калины, нарезанные из-под снега, когда ягоды сладкие, напряженные и готовы выстрелить соком от каждого неосторожного прикосновения. Конечно, калина была какой-то чрезвычайно глубокой метафорой. даже
дипломатией. Прося лишь калины, он выглядел НЕ просителем, а исполнителем какой-то
необычной и непонятной миссии. И дипломатия заключалась в том, что, кроме калины, ему давали пообедать, выпить еловой настойки, немного яблок, пучок чеснока, каких сушеных яблок или сливок или грибов в длинном коричневом конверте, в которых из Варшавы присылали газету «Наше слово».
Но большая мудрость странствующего была в том, что просил он лишь того, что каждый имел, но оно не было необходимым. Потому что каждый, кто срезал калину из-под снега, мог обойтись без нее тогда, когда следовало отдать ее мужу из снега. Впоследствии я увидел, что все вокруг нашего дома держится на этом принципе - дать тем, кто просит, то, что можешь отдать, но просить, уметь просить лишь то, что тебе действительно могут дать. Это именно то, что называется экологией - знанием о жизни в одном совместном доме.
Муравьи прокладывали свои пути через сахар, и их никто не топил, мыши грызли орехи, осы выстраивали гнезда на чердаке в тепле, ястребы могли себе выбирать каких-то цыплят, ежам и ужам ставилась молоко в блюдечке. Птицам оставалось часть черной рябины. Лилика никто не сгонял с навеса. Зайцы прибегали по кори и остатки капусты. Для серн и оленей всегда находились среди зимы сено и соль. Кротовые норы НЕ заливались кипятком.
Мы все жили вместе, всем всего хватало, и все были счастливы. Мы могли полагаться друг на друга. И могли содержать совместными усилиями не одного странствующего, который просил только калины из-под снега, а получал значительно больше.
