Текст песни Віктор Морозов - Трубач
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
|
З отого дня суремного, як завалився ратуш, усе навіки зважене і вписане в архів: “Понесено у людности не так велику втрату: погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників”. Маленька апокаліпса на ринковому пляці: з розпуки позіхнуло трагічне місто Львів, мов гер таємний радник над аркушем реляції: один трупач, твох шофнірів, кількох ропітникіф. Зібрали вдовам на свічки, а матерям на ліки. Дітей забрали в інтернат на вулицю Сиріт. На поминках буяла чернь і мандрівні каліки і гупав кусками о брук увесь калічий рід (і кожен чесно їв, і пив, і плакав як умів: погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників). Поховані під вежею, вони ввійшли в комори, де світло мре і твердне кров, де вже не чути з тьми, як на майданах і в шинках реве житейське море. Там інше світло — і воно біліє над кістьми. Вони зійшли в підземну хлань, немовби в інше місто, — Їх не любили на землі й забули серед хмар. Ішов попереду трубач. Він дув натхненно й чисто — так ніби не трубу тримав, а вогняний ліхтар. Коли ж посмертні очі в них зітліли, мов одежа, Вони злягли на дно камінь — плече коло плеча, Лиш не вгавав, як джерело, і виростав, як вежа, Таємний і хрипкий сигнал — відозва трубача. Смотрите также:
Все тексты Віктор Морозов >>> |
|
С того самого дня суремного, как рухнул ратушей,
все навеки взвешенное и вписано в архив:
"Понесены в людей не так большую утрату:
погиб трубач, двух солдат, нескольких рабочих ".
Маленькая апокалипсами на рыночном плац:
с отчаяния зевнула трагическое город Львов,
как господин тайный советник над листом реляции:
один трупач,
Твохи шофнирив,
нескольких ропитникиф.
Собрали вдовам на свечи, а матерям на лекарства.
Детей забрали в интернат на улицу Сирот.
На поминках изобиловала чернь и странствующие калеки
и стучал кусками в мостовую все калечат род
(И каждый честно ел, и пил, и плакал как умел:
погиб трубач, двух солдат, нескольких рабочих).
Погребены под башней, они вошли в кладовой,
где свет мрет и затвердевает кровь, где уже не слышно из тьмы,
как на площадях и в кабаках ревет житейское море.
Там другой свет - и оно белеет над костями.
Они сошли в подземную Хлань, словно в другой город, -
Их любили на земле и забыли среди облаков.
Шел впереди трубач.
Он дул вдохновенно и чисто -
так вроде не трубу держал, а огненный фонарь.
Когда же посмертные глаза у них истлели, как одежда,
Они слегли на дно камень - плечо круг плеча,
Только не унимался, как источник, и рос, как башня,
Тайный и хриплый сигнал - воззвание трубача.
