Текст песни Elza Sofer - Писати українською
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
|
Коли за вікнами потяга зникают одне за одним дерева, а ще, напевно, коли краплі дощу течуть по вікнам маршрутки горизонтально. Ось тоді я думаю про те, що писати про ці краї можна тільки українською. Бо хтось на зупинці, не зважаючи на дощ, співає з гітарою голосно й щиро. А ще тому, що копиці з сіна за вікном мокнуть і неповторно пахнуть осінью, теплом і щастям, хоча звідки мені насправді це знати? Про ці краї можна писати тільки українською. Про жовтяві гербери біля входу дерев’яного будиночка. Про сипучі скали, запах смаженого м’яса, попкорн на сковорідці і воду, що пахне протухлими яйцями. Про величезних равликів, ранні сутінки і одні носки на всіх. Далеко в горах де нема звязку й дороги, хоча, чесно кажучи, дороги там ніде немає. Про величезні хмари, дорогу пішки, сидіння на чужих лавицях і спроби зупинити хоча б віз з кіньми. Про шостий останній, найостанніший спуск по водяній гірці, схід сонця над озером, скрип дерев’яних половиць, чай на веранді, крадені лампочки і місіонерські, чи то хрестові походи з електрочайником по добрих людях, аби залити собі лапшу швидкого приготування на напівгнилому столі біля берегу. Ніяк не можна, на жодній мові світу, про електрички вранці, дорогу до замку, чучала пугачів і кандали в казематі, що з енергетикою поганою і взагалі, "фу" і "ні в якому разі не варто". Про дерев’яні лежаки, буркут за посмішку і спасибі, лелек, що ховаються в очереті, білі від солі плечі і червоні від неї ж очі. Про зелену ще ліщину, історії освідчень, фільми з колою та солениками, гру в уно під дахом, поки кругом дощ і про стерті, зелені лікті, наче в дитини, насправді. Є щось чарівне і апріорі українське і димуватих хмарах над лісами в горах, бо то зовсім не результат процесу фотодихання дерев, то просто курить люлька лісовиків що точать ляси десь на галявині підвечір. Бо слово "справжній" слід писати через "назавжди", бо слово "домівка" слід писати через "добре", а слово "рідний" писати взагалі не варто, хіба тихо шепотіти, ледь торкаючись язиком зубів, ледь коливаючи повітря довкола звуками, ледь віруючи у всю щирість зсередини, яку воно витягує за собою. Про ці краї треба писати українською, бо на вхідних дверях якогось будинку біля Хусту теж українською просте українське спонукання, чи то може наказ "просто кохай". Бо вантажівки посміхаються один одному фароокими капотами, зустрічаючись на Боронявському переїзді. Бо в Боздошському парку мокро, брудно, холодно, але гамірно і незабутньо. Бо феєрверки в небі махають руками і відчайдушно тягнуться руками до землі.. марно тягнуться. Про ці краї варто писати українською. Дарма ви смієтеся, що ми і українською то не говоримо. Щеб пак! Подивіться на того молодика з вишитим комірцем, та можливо ще на корзини під Ізою, а далі сядьте і за філіжанкою кави зізнайтеся, нарешті, хоча б самому собі, що нема нічого смачніше між Ужгородська кава. Чули Львів’яни? Нічого смачнішого. |
|
When the windows of the train disappear one by one trees, and even, probably, when drops of rain flow on the windows of the minibus horizontally. That's when I think that you can write about these countries only in Ukrainian. Because someone at the stop, despite the rain, sings with the guitar loud and sincere. And also because the haystack outside the window is wet and smells of autumn, warmth and happiness, although how do I really know?
These countries can only be written in Ukrainian. About yellow gerberas at the entrance of a wooden house. About loose rocks, the smell of fried meat, popcorn on a frying pan and water that smells like rotten eggs. About huge snails, early twilight and one socks at all. Far in the mountains where there is no connection and road, although, frankly, there is no road anywhere. About the huge clouds, the road on foot, sitting on someone else's shelves and trying to stop at least riding with horses. About the last sixth, last water slide, sunrise over the lake, creaking wooden shelves, tea on the veranda, stolen light bulbs and missionaries, whether it is a crusade with an electric kettle by good people to pour instant noodles on a half-rotten the shore.
In no way, in any language of the world, about trains in the morning, the road to the castle, she heard owls and shackles in the casemate, which with energy is bad and in general, "fu" and "in no case worth". About wooden deck chairs, grimace for a smile and thank you, storks hiding in the reeds, white from salt shoulders and red from her eyes. About green hazel, stories of confessions, movies with cola and pickles, playing under the roof while it is raining and erased, green elbows, like a baby, really.
There is something magical and a priori Ukrainian and smoky clouds over the forests in the mountains, because it is not the result of the process of photo-breathing of trees, it just smokes a cradle of foresters sharpening forests somewhere in the evening meadow. Because the word "real" should be written through "forever", because the word "home" should be written through "good", and the word "native" should not be written at all, except in a quiet whisper, barely touching the tongue of teeth, barely fluctuating the air around the sounds, barely believing in all the sincerity within which it entails.
It is necessary to write about these lands in Ukrainian, because at the front door of a house near Khust there is also a simple Ukrainian urge in Ukrainian, or it may be an order "just love". Because the trucks are smiling at each other's Pharoah hoods, meeting at the Boroniavsky Crossing. Because in the Bozdosh Park it is wet, dirty, cold, but humorous and unforgettable. Because the fireworks in the sky are waving and desperately stretching their hands to the ground.
These countries should be written in Ukrainian. Of course you laugh that we do not speak Ukrainian either. Still! Look at that young man with an embroidered collar, and maybe still in the baskets under Isa, and then sit down and have a cup of coffee, and finally, at least tell yourself that there is nothing better between Uzhgorod coffee. Have you heard of Lviv? Nothing tastes better.
