Текст песни Іван Байдак - чи люблять тебе ті, що засинають поруч з тобою
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
|
Чи люблять тебе ті, що засинають поруч з тобою? Чим тривожать твій спокій і чи вірно оберігають твій сон? Я блукаю поміж стін сирої кімнати, я вбираю морок і холод збираю твоїх ворогів. Хто самотній, ніколи не зможе втратити, хто вірить ніколи не позбудеться віри. Якщо обернешся, не забуть забрати коми чи впасти в кому, якщо не в змозі забути головного, якщо не в змозі поставити крапок над і. Шукай правду у кожному випадковому погляді, виношуй ніжність, як цноту ранкових берегів. Наша розмова мов переливання крові, наша розмова, як сповідь, де не соромишся гріхів. Випити б і приспати всі кровотечі, вилікувати хронічне отруєння наших взаємних заражень, зберегти у пам’яті минулі інтимні зіткнення та докази нашого святого зречення і згадувати весну, і чекати легких бризів самотніх морів. Чи люблять тебе ті, що засинають поруч з тобою? Чи шукаєш в їх очах своє відображення? Чи мають значення наші минулі зізнання? Чи знаходиш відлуння із колись сказаних слів? Не згадуй мене в чужих обіймах, не шукай притулку своїм хвилюванням. Я далі пишу вірші, в яких тебе більше немає, ковтаю смуток і невпинно ставлю питання: чому ти вже так далеко, коли досі так близько? Чи люблять тебе ті, що засинають поруч з тобою? Чим заслужили твою вірність і що спільного у ваших світів? Не видавай їм наших секретів. Зраджуй мені, але не нам колишнім. Ламай рамки і вигадуй нові релігії, порушуй закони і запалюй серцеві конфлікти, тільки залишайся для мене безкарно-невинною, нестримно-бажаною, невловимо-близькою. Невпинно апелюю до твоєї відвертості, невгамовно схиляю тебе до правди. Я маю право дізнатись, ти повинна мені сказати: чи люблять тебе ті, котрі тебе майже не знають, чи люблять так сильно, як той, про кого ти більше не згадуєш? Смотрите также:
Все тексты Іван Байдак >>> |
|
Любят тебя те, что засыпают рядом с тобой? Чем тревожат твой покой и верно оберегают твой сон? Я брожу между стен сырой комнаты, я впитываю мрак и холод собираю твоих врагов. Кто одинок, никогда не сможет потерять, кто верит никогда не избавится веры. Если обратись, не забыть забрать комы или впасть в кому, если не в состоянии забыть главного, если не в состоянии поставить точки над и.
Ищи правду в каждом случайном взгляде, вынашивает нежность, как девственность утренних берегов. Наш разговор языков переливания крови, наш разговор, как исповедь, где стесняешься грехов. Выпить бы и усыпить все кровотечения, вылечить хроническое отравление наших взаимных заражений, сохранить в памяти прошлые интимные столкновения и доказательства нашего святого отречения и вспоминать весну, и ждать легких брызг одиноких морей.
Любят тебя те, что засыпают рядом с тобой? Или ищешь в их глазах свое отражение? Имеют значение наши прошлые признание? Или находишь эхо из некогда сказанных слов? Не поминай меня в чужих объятиях, не ищи убежища своим волнением. Я продолжаю писать стихи, в которых тебя больше нет, глотаю грусть и постоянно задаю вопрос: почему ты так далеко, когда еще так близко?
Любят тебя те, что засыпают рядом с тобой? Чем заслужили твою верность и что общего в ваших миров? Ни выдавать им наших секретов. Изменяй мне, но не нам прежним. Ломай рамки и выдумывай новые религии, нарушай законы и зажигай сердечные конфликты, только оставайся для меня безнаказанно-невиновным, стремительно-желанной, неуловимо-близка. Постоянно апеллирую к твоей откровенности, неугомонно склоняю тебя к правде. Я имею право узнать, ты должна мне сказать: любят тебя те, которые тебя почти не знают, любят так сильно, как тот, о ком ты больше не вспоминаешь?
