Текст песни Олег Короташ - Перспективи розвитку малих літератур
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
|
Помер Сарамаго. Так помирають кити, коли море закінчується і нікуди йти окрім суші, землі, котра – інший беріг. Коли тіло в землі, наче думка в масах, – підводиш очі до пащі часу і бачиш як смерть зачиняє двері, течія оминає пустельний беріг, падальники танцюють над трупом реггі, пожирають плоть і хлепчуть кров. Коли кит помирає – тремтіли мури океанів, зсуви пластів; і відплив культури залишає уламки книжок і катастроф, а ще – колосальні регістри мозку… Бо смерть, це наче фальцет. Хоч лоску у ній не менше, ніж в пишних ложах, де чумні перевертні і мертві душі читають Гоголя, б’ють баклуші, і тирять усе – від думок до ложки. Це надто болить. Помер мій Сарамаго. Кити з піднебесних морів малагу п’ють за твій упокій. Я ж – здойму кірасу. Жозе, ти не був особистим френдом; втім, коли Монастир стає Божим брендом, – питання зустрічі, – справа часу. «Бо завжди є вихід і вибір дороги. Потрібно судити достатньо строго і зрити куди бредеш мостами». Кажу це собі, мов від твого імені, бо надто багато телят біля вимені ссуть дві корови і кпинять нами. Можливо, є шанс беріг той оминути, немов течія оминає… Скрутно. Інший беріг Карпат – інший полюс Європи. Навіщо кажу це? Бо, наче страта. Бо смерть – це коли особиста втрата надсилає до Бога приватний вотум. Є багато питань: про життя, романи, поетів, культуру, як кров, що нами тече, коли трапиться інший резус. Дивний стан відчуваю, ніби п’яний, так, – наче малагу мені на рани кити кроплять тихенько, як спробу меси. Кивають хвостами… Прийми урочистість і зухвалу спробу всевишню милість тобі накликáти. Най буде так. Може й почують смиренні строфи отам, у горі, в переддень катастрофи. Хоча би віршем торкнусь чола. Бо мені стало менше на одного адресата. Фізики помиляються – Всесвіт кратно не розширюється. Це коло – в мінус. І це коло сьогодні відчув плечима. Надто мало лишилось зримих. Аніж я, – може краще – мене – на винос. Пливи собі тихо тепер до Бога, і великий перевізник китів дорогу покаже найлегшу, бо Сонце в драхмі. Бо лєм потойбіччя се форма втрати настільки умовна, що там Карпати тримають моря, наче ґражда кахлі; бо небо – усюди: і там де тіні, і там – де дитя тихо спало в сіні, і там, де Зоря над всіма пора, і там, де хвилі, неначе требник, гортають тіні і йдуть в потребі, розсипавши душам бісер пера. 19.06.2010 Смотрите также:
Все тексты Олег Короташ >>> |
|
Умер Сарамаго. Так умирают киты,
когда море заканчивается и никуда идти
кроме суши, земли, которая - другой берег.
Когда тело в земле, как мысль в массах, -
подводишь глаза к пасти времени
и видишь как смерть закрывает двери,
течение обходит пустынный берег,
падальщики танцуют над трупом регги,
пожирают плоть и лакает кровь.
Когда кит умирает - дрожали стены
океанов, оползни пластов; и отток культуры
оставляет обломки книг и катастроф,
а еще - колоссальные регистры мозга ...
Ибо смерть, это как фальцет. хотя лоска
в ней не меньше, чем в пышных ложах,
где чумные оборотни и мертвые души
читают Гоголя, бьют баклуши,
и тырят все - от мыслей к ложке.
Это слишком больно. Умер мой Сарамаго.
Киты с небесных морей малагу
пьют за твой упокой. Я - здой кирасу.
Жозе, ты не был личным френдом;
Впрочем, если Монастырь становится Божьим брендом, -
вопрос встречи - дело времени.
«Потому что всегда есть выход и выбор пути.
Нужно судить достаточно строго
и срыть куда бредешь мостами ».
Говорю это себе, как от твоего имени,
потому что слишком много телят у вымени
сосут две коровы и смех нами.
Возможно, есть шанс берег то обойти,
как течение обходит ... Трудно.
Другой берег Карпат - другой полюс Европы.
Зачем говорю это? Потому, как смертная казнь.
Ибо смерть - это когда личная потеря
направляет к Богу частный вотум.
Есть много вопросов о жизни, романы,
поэтов, культуру, как кровь, нами
течет, когда случится другой резус.
Странное состояние чувствую, что пьяный,
так, - как малагу мне на раны
киты окропляют тихонько, как попытку мессы.
Кивают хвостами ... Прими торжественность
и дерзкую попытку Всевышний милость
тебе накликáты. Пусть будет так.
Может и услышат кроткие строфы
там, в горе, в канун катастрофы.
Хотя бы стихотворением коснусь лица.
Потому что мне стало меньше на одного адресата.
Физики ошибаются - Вселенная кратно
нерасширяемой. Это круг - в минус.
И этот круг сегодня почувствовал плечами.
Слишком мало осталось видимых.
Чем я, - может лучше - меня - на вынос.
Плыви себе тихо теперь к Богу,
и большой перевозчик китов дорогу
покажет легкую, потому Солнце в драхме.
Потому лем загробной жизни это форма потери
настолько условна, что там Карпаты
держат моря, как гражда кафель;
потому что небо - всюду: и там, где тени,
и там - где ребенок тихо пришло в сене,
и там, где Заря над всеми пора,
и там, где волны, будто требник,
листают тени и идут в необходимости,
рассыпав душам бисер пера.
19.06.2010
