Текст песни Тарас Григорович Шевченко - Катерина ч.3
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
|
Пішла селом, Плаче Катерина; На голові хустиночка, На руках дитина. Вийшла з села — серце мліє; Назад подивилась, Покивала головою Та й заголосила. Як тополя, стала в полі При битій дорозі; Як роса та до схід сонця, Покапали сльози. За сльозами за гіркими І світа не бачить, Тільки сина пригортає, Цілує та плаче. А воно, як янгелятко, Нічого не знає, Маленькими ручицями Пазухи шукає. Сіло сонце, з-за діброви Небо червоніє; Утерлася, повернулась, Пішла... Тілько мріє. В селі довго говорили Дечого багато, Та не чули вже тих річей Ні батько, ні мати... Отаке-то на сім світі Роблять людям люде! Того в’яжуть, того ріжуть, Той сам себе губить... А за віщо? Святий знає. Світ, бачся, широкий, Та нема де прихилитись В світі одиноким. Тому доля запродала Од краю до краю, А другому оставила Те, де заховають. Де ж ті люде, де ж ті добрі, Що серце збиралось З ними жити, їх любити? Пропали, пропали! Єсть на світі доля, А хто її знає? Єсть на світі воля, А хто її має? Єсть люде на світі — Сріблом-злотом сяють, Здається, панують, А долі не знають — Ні долі, ні волі! З нудьгою та з горем Жупан надівають, А плакати — сором. Возьміть срібло-злото Та будьте багаті, А я візьму сльози — Лихо виливати; Затоплю недолю Дрібними сльозами, Затопчу неволю Босими ногами! Тоді я веселий, Тоді я багатий, Як буде серденько По волі гуляти! III Кричать сови, спить діброва, Зіроньки сіяють, Понад шляхом, щирицею, Ховрашки гуляють. Спочивають добрі люде, Що кого втомило: Кого — щастя, кого — сльози, Все нічка покрила. Всіх покрила темнісінька, Як діточок мати; Де ж Катрусю пригорнула: Чи в лісі, чи в хаті? Чи на полі під копою Сина забавляє, Чи в діброві з-під колоди Вовка виглядає? Бодай же вас, чорні брови, Нікому не мати, Коли за вас таке лихо Треба одбувати! А що дальше спіткається? Буде лихо, буде! Зострінуться жовті піски І чужії люде; Зострінеться зима люта... А той чи зостріне, Що пізнає Катерину, Привітає сина? З ним забула б чорнобрива Шляхи, піски, горе; Він, як мати, привітає, Як брат, заговорить... Побачимо, почуємо... А поки — спочину Та тим часом розпитаю Шлях на Московщину. Далекий шлях, пани-брати, Знаю його, знаю! Аж на серці похолоне, Як його згадаю. Попоміряв і я колись — Щоб його не мірять!.. Розказав би про те лихо, Та чи то ж повірять! «Бреше, — скажуть, — сякий-такий!» (Звичайно, не в очі.) «А так тілько псує мову Та людей морочить». Правда ваша, правда, люде! Та й нащо те знати, Що сльозами перед вами Буду виливати? Нащо воно? У всякого І свого чимало... Цур же йому!.. А тим часом Кете лиш кресало Та тютюну, щоб, знаєте, Дома не журились. А то лихо розказувать, Щоб бридке приснилось! Нехай його лихий візьме! Лучче ж поміркую, Де-то моя Катерина З Івасем мандрує. Смотрите также:
Все тексты Тарас Григорович Шевченко >>> |
|
Went to the village,
Catherine cries;
On his head a handkerchief,
In the arms of a child.
She left the village - her heart was pounding;
I looked back,
She shook her head
And she shouted.
Like a poplar, stood in the field
When the road is broken;
Like dew and sunrise,
Tears welled up.
For tears for bitter
And the world does not see
Only the son hugs,
He kisses and cries.
And it is like an angel,
Knows nothing
Small hands
Sinuses looking.
The sun set, because of the oak
The sky is red;
Rubbed, turned,
She left ... She only dreams.
In the village they talked for a long time
Something a lot,
But I haven't heard those things yet
Neither father nor mother ...
This is something in the seven worlds
Make people people!
That is knitted, that is cut,
He destroys himself ...
And for what? The saint knows.
The world, I see, is wide,
But there is no place to lean
The world is lonely.
Therefore, fate sold out
From edge to edge,
And left to another
Where to hide.
Where are those people, where are those good ones,
That the heart was going
To live with them, to love them?
Gone, gone!
There is a destiny in the world,
And who knows her?
There is a will in the world,
And who has it?
There are people in the world -
They shine with silver and gold,
It seems to dominate
And fate does not know -
Neither fate nor will!
With boredom and grief
The robe is put on,
And crying is a shame.
Take the silver-gold
And be rich,
And I'll take the tears -
Disaster to pour out;
I will flood misfortune
Small tears,
I will trample captivity
Bare feet!
Then I'm happy,
Then I'm rich,
How will the heart
Walk at will!
III
Owls are screaming, an oak is sleeping,
Asterisks shine,
Over the path, shchiritsa,
Gophers walk.
Rest good people,
What tired someone:
Who - happiness, who - tears,
The night covered everything.
Everyone was covered in darkness,
How to have children;
Where Katrusya hugged:
Is it in the woods or in the house?
Or in the field under the dig
The son is amused,
Or in the oak from under the logs
Does the wolf look like that?
May you, black eyebrows,
No one to have,
When such a disaster for you
It must be done!
And what will happen next?
It will be famous, it will be!
Yellow sands will meet
And strangers;
The fierce winter will come ...
And will he sharpen,
What does Catherine know?
Congratulations son?
I would forget about marigolds with him
Ways, sands, grief;
He, like a mother, greets,
As a brother, he will speak ...
Let's see, hear ...
In the meantime - rest
And in the meantime I'll ask
The way to the Moscow region.
A long way, ladies and gentlemen,
I know him, I know!
My heart is cold,
As I recall.
I measured once -
That it is not measured! ..
I would tell you about that disaster,
But will they believe!
"He's lying," they'll say, "somebody!"
(Of course not in the eyes.)
"And it only spoils the language
But people are fooled. "
The truth is yours, the truth, people!
And why should you know
What tears in front of you
Will I pour?
Why is it? Everyone
And its a lot ...
Tsur to him! .. And meanwhile
Kate just cried
And tobacco, you know,
The houses were not sad.
And then famously tell,
To dream ugly!
Let the wicked take him!
I'd better think,
Somewhere my Catherine
He travels with Ivas.
