Текст песни Тарас Григорович Шевченко - Марія. ч.2
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
|
Увечері, мов зоря тая, Марія з гаю вихожає Заквітчана. Фавор-гора, Неначе з злата-серебра, Далеко, високо сіяє, Аж сліпить очі. Підняла На той Фавор свої святиє Очиці кроткіє Марія Та й усміхнулась. Зайняла Козу з козяточком з-під гаю І заспівала. — «Раю! раю! Темний гаю! Чи я, молодая, Милий Боже, в твоїм раї Чи я погуляю, Нагуляюсь? » Та й замовкла. Круг себе сумно озирнулась, На руки козеня взяла І веселенькая пішла На хутір бондарів убогий. А йдучи, козеня, небога, Ніби дитину, на.руках Хитала, бавила, гойдала, До лона тихо пригортала І цілувала. Козеня, Неначе теє кошеня, І не пручалось, не кричало, На лоні пестилося, гралось. Миль зо дві любо з козеням Трохи, трохи не танцювала І не втомилась. Вигляда Старий, сумуючи під тином, Давненько вже свою дитину. Зострів її і привітав І тихо мовив: — Де ти в Бога Загаялась, моя небого? Ходімо в кущу, опочий, Та повечеряємо вкупі З веселим гостем молодим; Ходімо, доненько. — Який? Який се гость? — Із Назарета Зайшов у нас підночувать. І каже, Божа благодать На ветхую Єлисавету Учора рано пролилась, Учора, каже, привела Дитину, сина. А Захарій Старий нарек його Іваном... Так бачиш що! — А гость роззутий, Умитий з кущі вихожав В одному білому хітоні, Мов намальований сіяв, І став велично на порозі, І, уклонившися, вітав Марію тихо. Їй, небозі, Аж дивно, чудно. Гость стояв І ніби справді засіяв. Марія на його зирнула І стрепенулась. Пригорнулась, Неначе злякане дитя, До Йосипа свого старого, А потім гостя молодого Просила, ніби повела Очима в кущу. Принесла Води погожої з криниці, І молоко і сир козлиці Їм на вечерю подала. Сама ж не їла й не пила. В куточку мовчки прихилилась Та дивувалася, дивилась, І слухала, як молодий Дивочний гость той говорив. І словеса його святиє На серце падали Марії, І серце мерзло і пеклось! — Во Іудеї не було, — Промовив гость, — того ніколи, Що нині узриться. Равві, Равві великого глаголи На ниві сіються новій! І виростуть, і пожнемо І в житницю соберемо Зерно святеє. Я Месію Іду народу возвістить! — І помолилася Марія Перед апостолом. Горить Огонь тихенько на кабиці, А Йосип праведний сидить Та думає... Уже зірниця На небі ясно зайнялась. Марія встала та й пішла З глеком по воду до криниці. І гость за нею, і в ярочку Догнав Марію... Холодочком До сходу сонця провели До самої Тиверіади Благовістителя. І раді, Радісінькі собі прийшли Додому. Жде його Марія, І ждучи плаче, молодії Ланити, очі і уста Марніють зримо. — Ти не та, Не та тепер, Маріє, стала! Цвіт зельний, наша красота! — Промовив Йосип. — Диво сталось З тобою, доненько моя! Ходім, Маріє, повінчаймось, А то... — Й не вимовив: уб’ють На улиці. — І заховаймось В своїм оазисі. — І в путь Марія нашвидку збиралась Та тяжко плакала, ридала. Смотрите также:
Все тексты Тарас Григорович Шевченко >>> |
|
Вечером, как звезда тая,
Мария из рощи вихожае
Украшенная. Фавор-гора,
Как будто из злата-серебра,
Далеко, высоко сияет,
Вплоть слепит глаза. подняла
К тому Фавор свои святые
Глазки кроткие Мария
И улыбнулась. заняла
Козу с козяточком из-под рощи
И запела. -
«Рая! раю
Темный рощи!
Или я, молодая,
Милый Боже, твоим раю
Или я погуляю,
Нагуляюсь? »
И замолчала.
Вокруг себя печально оглянулась,
На руки козленка взяла
И веселенькая пошла
На хутор бочаров скудный.
А уходя, козленок, племянница,
Будто ребенка, на.руках
Качала, забавляла, качала,
В лоно тихо прижимала
И целовала. козленок,
Как будто тее котенок,
И не сопротивлялось, не кричали,
На лоне пестилося, игралось.
Миль около двух любо с козленком
Немного, чуть ли не танцевала
И не устала. выглядит
Старый, тоскуя под забором,
Давненько уже своего ребенка.
Зострив ее и поздравил
И тихо сказал: - Где ты в Бога
Замешкалась, моя милая?
Пойдем в кусту, опочий,
И поужинаем вместе
С веселым гостем молодым;
Пойдем, доненько. - Какой?
Какой это гость? - С Назарета
Зашел у нас пидночувать.
И говорит, Божья благодать
На ветхую Елизавету
Вчера рано пролилась,
Вчера, говорит, привела
Ребенка, сына. А Захария
Старый Нарек его Иваном ...
Так видишь! - А гость разутый,
Умытый с кусты вихожав
В одном белом хитоне,
Как нарисованный сеял,
И стал величественно на пороге,
И, поклонившись, приветствовал
Марию тихо. Ей, племяннице,
Странно, странно. Гость стоял
И будто действительно засеял.
Мария на его взглянула
И встрепенулась. прижалась,
Как будто испуганное дитя,
Иосифу своего старого,
А потом гостя молодого
Просила, что повела
Глазами кусту. принесла
Воды молодости из колодца,
И молоко и сыр козлицы
Им на ужин подала.
Сама же не ела и не пила.
В уголке молча прислонилась
И удивлялась, смотрела,
И слушала, как молодой
Дивочний гость тот говорил.
И словеса его святые
На сердце падали Марии,
И сердце мерзло и пеклось!
- Во Иудеи не было, -
Сказал гость, - этого никогда,
Что сейчас узриться. Равви,
Равви большого глаголы
На ниве сеются новой!
И вырастут, и пожнем
И в житницу Собери
Зерно святое. Я Мессии
Иду народа возвистить! -
И помолилась Мария
Перед апостолом.
горит
Огонь тихонько на очаге,
Иосиф праведный сидит
И думает ... Уже заря
На небе ясно занялась.
Мария встала и пошла
С кувшином за водой к колодцу.
И гость за ней, и в овражке
Догнал Марию ...
тени
До восхода солнца провели
До самой Тивериады
Благовистителя. И рады,
Радешеньки себе пришли
Домой.
Ждет его Мария,
И ожидая плачет, молодые
ЛАНИТ, глаза и уста
Чахнут зримо. - Ты не та,
Не та теперь, Мария, стала!
Цвет зельний, наша красота! -
Сказал Иосиф. - Чудо произошло
С тобой, доненько моя
Пойдем, Мария, повинчаймось,
А то ... - И не сказал: убьют
На улице. - И заховаймось
В своей оазисе. - И в путь
Мария наскоро собиралась
И тяжело плакала, рыдала.
