Текст песни Оксана Забужко - Клітемнестра
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
|
Кассандра (до Клітемнестри): …Ти, правда, і не жінка. Леся Українка Агамемнон іде — піднімається сходами, й сонце світить у спину йому, і увесь він відлунює міддю, мов налитий війною бовван, і риплять шкіряні поворозки бляшаних його обладунків… Приберіть, не хочу! Не бажаю звіриного запаху з рота, ані рук його в нігтях, лямованих чорним, — ці руки зривають одежу із мене, як з мертвого тіла на полі бою, і можливо, під нігтями ще догнивають ворсинки і лупа — із одежі й волосся забитих. Може, я і не жінка — я не хочу вищати й звиватись од смертної втіхи, навиліт прохромлена лезом сліпучим, у скалках смердючого поту, що опливає на мене липкими соками смерти: ненавиджу тонке скавуління суки, котре заляскоче мимо моєї волі в ту мить у мене в гортані, ненавиджу хвилю змори, котра огорне, й розбухлу од вільгости пористу таранкуватість його глевкого підгорля понад собою, коли буду розплющувать очі; о сину Атрея, так під тобою пручалась розпластана Троя, стріла поціляє в пругке, і живе, і охоплене тремом — це лань? Брісеїда? Чи — горяч жіноцької крови, по стегнах спливаючи, робить тебе переможцем, що кров добуває із тіл, наче праведник — воду зі скелі? Не перелюбство, не скотолюдство, але скотоложство — змагать Клітемнестру, і лань, і Кассандру, і Трою, й Мікени! Може, я і не жінка. Агамемнон надходить, і довшають тіні із запахом пітьми і поту. А мені таки зимно. Я стою і дрижу з осяяння: вбивати — то також робота! Прясти, ткати (розпускати — як та, що з Ітаки), трояндове тіло Егісфа (ах, причім тут Егісф!) натирати пестливим олійком — насолода для пальців, заняття для пальців, та не для цариці: це нічим не шляхетніш, ніж, приміром, мацання віспин, і стокрот уже ліпше було б із якимось молільником утекти — хоч до Дельф і, можливо, пошитися в жриці, де щосвята належати всім перехожим калікам, віддаючись незряче тій силі, позбавленій лику, що не прагне спиняти (удар — на бігу: вгородитись!) — що снується повсюдно, мінлива, текуча й незрима… Ах, як зимно. Сходиш, освітлений сонцем зі спини, — о богорівний! (Що богорівніший, то ненавидніший, то притягальніш ступа твоя сходами — кожен-бо крок в ній заважить з рік Іліонський — ах ну ж бо, ну ближче, ну ближче…) Завмираючи з захвату, сліпнучи з чорно-білого — розчерку тіней, осоння плит мармурових,— на всю силу уяви держу собі перед зором одним-єдиний покоїк, де заслона — вся вибухлий пурпур: коли ти зайдеш за неї, я, єдиним божистим жестом руки, твердої од холоду вірного їй металу, все перевершу, на що ти досі спромігся: я засную нове царство — світ без Агамемнона. Смотрите также:
Все тексты Оксана Забужко >>> |
|
Cassandra (to Clitemnestra):
… You're not really a woman, though.
Lesya Ukrainka
Agamemnon goes -
the sun rises
shines in his back, and he echoes all the copper,
like war-filled idols, and they squeal
leather tinsel tin armor ...
Remove, I don't want to!
I don't want a bad breath,
not his hands in black nails -
these hands tear clothes
from me like a dead body on the battlefield,
and perhaps the nails are still rotting under the nails
and a magnifying glass - of clothes and hair killed.
Maybe I'm not a woman either -
I do not want to scream and win from mortal comfort,
a blinding, blinking, rolling in the cliffs of stinking sweat,
pouring on me the sticky juices of death:
I hate it
the thin bitterness of a bitch, which is daunting
past my will at that moment in my larynx,
I hate the wave of fatigue that is crushing,
and a porous ramming swell from humidity
his pelvic underbelly above himself,
when I open my eyes; about son Atreus,
so underneath you lay a spread Troy,
the arrow kisses the elastic, and is alive and covered by the trem -
is it doe? Briceida? Whether - hot female blood,
floating on your hips makes you a winner,
what blood is extracted from the bodies, as if the righteous is water from the rock?
Not adultery, not slavery, but slavery -
rival Clitemnestra, and doe, and Cassandra, and Troy, and Mycenae!
Maybe I'm not a woman.
Agamemnon comes in, and the shadows with the smell of sweat and sweat lengthen.
And I still winter.
I stand and tremble with the illumination: To kill is also a job!
Yarns, weave
(dissolve - like the one from Ithaca), Egisphus rose body
(ah, and here is Aegisf!) rub with a petty oil -
finger pleasure, finger classes, but not for the queen:
it is no more noble than, for example, the mounting of smallpox,
and a hundred times better with some kind of pen
to escape - even to Delphi and perhaps to sew in the priestess,
where every holiday belongs to all passers-by cripples,
indulging in the power devoid of face,
who does not want to stop (stroke - on the run: to stand up!) -
dreamy, volatile, fluid and invisible ...
Oh, how winter.
You walk, lit by the sun from your back, -
O God-bearer!
(The more godly, the more hateful, the more attractive
your stupa is a ladder - every step will cause it to step
since the year of Ilion - oh well, well, closer, well closer…)
Fading in delight,
dazzling with black and white - a shadow stroke,
the marble slabs of autumn, -
I keep my imagination in full view
a single rest,
where the veil is all the exploding purple: when you come for it,
I am the only divine gesture
a hand firm against the cold of her faithful metal,
I will surpass everything that you still managed to do:
I'm dreaming of a new kingdom -
the world without Agamemnon.
