Текст песни Олег Короташ - Дарина і Еней
0 чел. считают текст песни верным
0 чел. считают текст песни неверным
|
Дарина і Еней У рушник загорнувшись, немов туніку, зверху ніби мислитель, а нижче – фавн, декламатор Вергілія просить ріки повернути русла і стекти од віку, щоб видохся моря глухий оргáн. Як найвище щастя: гризу оплаток цього дикого часу, де бозна-де, обійнявши тебе, наче жид – достаток, сам не знаю хто, але – твій початок, розглядаю прийдешнє, котре гряде. В цьому є класицизм – накликати небо, бути свідком розвалу держави, міст, коли клямні епеї, роззувши кеди і бійцівські ремені, беруть штахети приладнати до зради конячий хвіст. Вже не вірю богам, але вірю в Бога. І мені «до сандалій», як Гермесу страх, що Афіна – фригідна, в Ареса роги сягнули потоків, де миє ноги вічно юна Харита – твоя сестра. Як найвищу любов, як любив столицю, – презацного тіла обійнявши стан, цілувати перса і твої сідниці захопивши в долоні – ввігнати крицю затвердлу у тебе, немов таран, аби море сказилось! Та є курети, най рятують від Хроносу двох царів, як колись малого, бо нас – не зжерти! Я волів би від тебе зазнати смерти, ніж вклонитись Урану, чий атом – гнів. Твої руки розкриті – нага і прóста; смієшся так дзвінко, що голос – час! Але час – окрутний: біліють кості, що війни імперії ними мостять, як постіль, царице, твою для нас. І це – твій Карфаген; за вікном світає, колісниці трамваїв до шахтних стін підвозять рабів; життя минає… Втім, закохана жінка коли кохає, – міста набувають ціни руїн або дієслів у піснях аеда. Хоч аеди – сліпці, коли гнів богів сипле попелом голову густиною меду, – голос вічних буколік рятує Лету від повсталих титанів чи пак чортів. Як найперше яйце не пригріла квочка, наша доля не прийшле, а те, що є. Бо Парка, що шлюбну пряде сорочку… Бо зла Юнона, суча дочка… Бо соловейко не дає… Бо майбутнє – найшвидше зрізає відстань у минуле, що зроджене із вагін. Ти прогнулася, жоно, як сіамська киця… І гряде Колізею гігантська піцца, Рим лапшею звисає з протрухлих стін. 2008, Донецьк музика - Karl Jenkins – Palladio I, Allegretto Смотрите также:
Все тексты Олег Короташ >>> |
|
Дарья и Эней
В полотенце завернувшись, словно тунику,
сверху будто мыслитель, а ниже - фавн,
декламатор Вергилия просит реки
вернуть русла и стечь от возраста,
чтобы выдохся моря глухой оргáн.
Как высшее счастье: грызу оплаток
этого дикого времени, где неизвестно где,
обняв тебя, как жид - изобилие,
сам не знаю кто, но - у тебя было,
рассматриваю будущее, которое грядет.
В этом есть классицизм - накликать небо,
быть свидетелем развала государства, городов,
когда клямни епеи, роззувшы кеды
и бойцовские ремни, берут решетки
приладить к измене лошадиный хвост.
Уже не верю богам, но верю в Бога.
И мне «до сандалий», как Гермес страх,
что Афина - фригидна, в Ареса рога
достигли потоков, где моет ноги
вечно юная Харита - твоя сестра.
Как высшую любовь, как любил столицу, -
презацного тела заняв состояние,
целовать грудь и твои ягодицы
захватив в ладони - вогнать сталь
затвердевшая у тебя, словно таран,
чтобы море сказилось! Но есть куреты,
самые спасают от Хроноса двух царей,
как когда-то малого, потому что нас - не сожрать!
Я хотел бы от тебя испытать смерти
чем поклониться Урана, чей атом - гнев.
Твои руки раскрыты - нага и прóста;
смеешься так звонко, что голос - время!
Но время - окрутне: белеют кости,
что войны империи ними мостят,
как постель, царица, твою для нас.
И это - твой Карфаген; за окном светает,
колесницы трамваев в шахтных стен
подвозят рабов; жизнь проходит ...
Впрочем, влюбленная женщина когда любит, -
города приобретают цены руин
или глаголов в песнях аэда.
Хотя аэды - слепцы, когда гнев богов
сыплет пеплом голову плотностью меда, -
голос вечных Буколик спасает Лету
от восставших титанов или там чертей.
Как прежде яйцо не пригрела наседка,
наша судьба не пришлое, а то, что есть.
Потому Парка, что брачную прядет рубашку ...
Потому зла Юнона, сукина дочь ...
Потому соловей не дает ...
Ибо будущее - быстро срезает расстояние
в прошлое, что рожденные с вагин.
Ты прогнулась се, как сиамская кошечка ...
И грядет Колизея гигантская пицца,
Рим лапшой свисает с протрухлих стен.
2008, Донецк
музыка - Karl Jenkins - Palladio I, Allegretto
